Все може бути

http://yvision.kz/post/506845
І тут в коментах http://fem-books.livejournal.com/982657.html#comments

Як зазначає сама авторка, книга завдячує своїм існуванням жіночому визвольному руху.
Книга написана на важку тему - про насильство. Як відзначає авторка, першим бажанням щодо знущання є бажання викинути його зі свідомості. Питання насильства і його впливу на жертв дуже важке і містить в собі протиріччя між бажанням викинути травму зі свідомості та прагненням розповісти про неї вголос. За думкою авторки, проговорення травми є необхідною передумовою до видужання.
Книга складається з передмови, двох основних частин та післямови.
Перша частина книги присвячена травматичним розладам.
У першому розділі розглядається історія вивчення психологічної травми. Вперше психологічна травма потрапила до уваги дослідників при вивченні так званої "жіночої істерії".Перші дослідження були зроблені Шарко, Жане, Броєром та Фройдом. Тоді вперше прозвучала думка про зв’язок наслідків сексуального зловживання у родині і проявів психологічної травми у більш дорослому віці. На той час тема можливості сексуального зловживання дітьми була табуйованою, тому дослідники відмовились від дослідження тематики травми.
Наступний виток інтересу до теми психологічної травми відбувався після 1 та 2 Світових воєн. Це було пов’язано з великою кількістю випадків воєнних травматичних неврозів. Через декілька років після закінчення обох воєн дослідження були згорнуті.
Наступного разу до теми психологічної травми повернулись у США наприкінці 60-х років. Це було пов’язано одразу з двома явищами: війною у В’єтнамі і розвитком феміністичного руху. Саме в цей час вперше почали обговорювати сімейне насильство, згвалтування, сексуальне насильство. Після 1980 року було проведено паралелі між бойовою психологічною травмою та травмою осіб, що пережили згвалтування, насильство у сім’ї або інцест.
Наступні розділи присвячені різним аспектам психологічної травми. Наведу їх назви: "Жах", "Втрата зв’язку", "Неволя", "Насильство над дітьми", "Новий діагноз". У цих розділах сформовано основні симптоми психологічної травми, а саме гіперзбудження, інтрузія (флешбеки та відігравання), констрикція (заціпеніння). У тексті присутні свідчення осіб, постраждалих від насильства (військові, жертви політичних репресій, жертви насильства у родині, в тому числі згвалтовані діти). Глибоко розглядається явище травматичної дисоціації (відщеплення травмованої частини та переведення її у підсвідомість). Розглядається, як насильство може призводити до того, що жертва стає співучасником агресора або втрачає волю до життя.
Друга частина книги присвячена методам допомоги постраждалим від насильства. Авторка пропонує трикрокову методику терапії, яка включає у себе відновлення безпеки, проговорення травми та оплакування, відновлення зв’язків. У окремому розділі розглядається використання групової психотерапії при лікуванні психологічної травми.
У книзі багато різних свідчень, причому авторка розглядає також проблеми, пов’язані з відновленням справедливості (наприклад, якщо жертва подає на гвалтівника до суду).
Сторінка книги на сайті видавництва (там є декілька сторінок для тих, хто хоче скласти своє враження) - http://starylev.com.ua/psyhologichna-travma-ta-shlyah-do-vyduzhannya
Статті з перекладом деяких частин книги - http://lev-chuk.livejournal.com/tag/herman%20judith

Я недавно прочитала книжки Ришарда Капусцінського "Автопортрет репортера". Думала, нецікаво буде. Але виявилось дуже цікаво і повчально. Далі цитати.
***
Той, хто пише про сьогодення, має, натомість, справу із божевільнею, в якій розпочався бунт пацієнтів, спалахнула пожежа, затопило погріб, а ситуація змінюється щоп’ять хвилин.
***
Пишучи, ми завжди стикаємося із загрозою сплющення минулого, розмивання історії, яка є нечувано розмаїтим процесом, що поєднує багато елементів.
***
У пресі, на телебаченні оповідь загалом тяжіє до скорочення. Тоді, коли можеш записати щонайбільше дві сторінки, немає місця на все багатство відтінків. Мусиш зосередити все в одному спостереженні, в одному реченні
***
Нема чогось такого, як об’єктивізм. Об’єктивізм - це питання сумління того, хто пише.
***
Мене цікавило явище, феномен, який полягає в тому, що стара, традиційна культура і цивілізація відкидає спробу накинути їй якийсь інший культурний взірець, взірець прогресу. І це так само універсальне явище.
***
Сьогодні вже не можна уявити собі життя світовох спільноти без медіа. [...] Небезпека полягає в тому, що медіа, які стали потугою, перестали займатися винятково інформацією. Вони поставили собі амбітнішу мету: починають формувати дійсність.
***
Роль телевізійного образу величезна. Проте мусимо усвідомлювати, що образ не викликає рефлексії, тільки впливає на наші емоції.
***
Розвиток медіа поставив перед нами одну з головних проблем етики, а саме: проблему правди та брехні.[...]тільки демократія може обмежити поле дії брехні.
***
Більше за революцію мене цікавить те, що відбувалося перед революцією; більше за фронт - те, що діється за фронтом; більше за війну - те, що відбуватиметься після війни. [...] Культура проявляється більше в щоденному житті, ніж в переворотах, саме тому до неї слід придивитися.
***
Рівень медіа точно віддзеркалює ситуацію в культурі.
***
Медіа в сучасному світі - мов шкільна дошка, яку стирають, записують знову і за мить знову начисто витирають. Цей брак тяглості призводить до того, що минуле стає не історією, а відразу археологією. Усе набуває форми скам’янілості, з якою ми вже не маємо жодного емоційного зв’язку. Це велика слабкість сучасної людини, її велике нещастя: вона не може закоренитися в історії, бо минулі події зникають з її свідомості.
***
нашою проблемою є, мабуть, не так сама кількість даних, як відсутність шансу їх переробити.

Я колись вже писала про творчість Рубена Гальєго. Вона у нього досить специфічна тому, що він пише в основному про життя інвалідів (або людей з особливими потребами) в дитячих та дорослих інтернатах за часів СРСР (що пов’язано з тим, що у нього складна форма ДЦП і він сам виростав у таких інтернатах).
Форма книги "Я сижу на берегу" - це віньєтка. У книги є невеликі перша і третя частини, де присутні якісь герої, вони ведуть якісь діалоги. Я ці частини пролистувала і зосередилась на другій частині, де автор розповідає про життя в дорослому інтернаті для інвалідів і своїй дружбі з Мішею.
Основних героїв у другій частині два: сам автор і його друг Міша. Періодично в книзі з’являється персонал інтернату, один чи два рази - люди ззовні. А так герої книги постійно залишаються поруч один з одним, ведуть розмови, провадять побут. Як пише автор, Міша був талановитим підприємцем. Хоча у нього зовсім не діяли ноги і майже - руки (у нього була міопатія), він примудрявся вести підпільний бізнес, діставати хороші ліки і деякі корисні речі (наприклад електрочайник).
Книга дуже страшна. І страшна вона не тим, що протягом всієї книги герої ведуть боротьбу за виживання (Міша намагається створити умови, в яких він може вижити, а Рубен постійно пам’ятає, що "поганих" інвалідів переселяють на третій поверх і там вони вмирають з голоду), а тим, як Міша ставиться до себе і до інших. Він постійно демонструє "я сильний, я нікого не потребую емоційно".
Найстрашнішим для мене є розділ "Гвинтики". Там герої вчергове розмовляють про життя і про філософські категорії і Міша каже, що вони - це покидьки, бо вони не можуть працювати у звичайному сенсі цього слова і потребують допомоги інших.

– Дай определение инвалида.
– Инвалид – это тот, кто не может за собой ухаживать и приносить пользу.
– Дай определение доброго и злого человека.
– Добрый – тот, от которого всем хорошо, злой – от которого плохо.
– Тогда мы с тобой злые люди. – Миша не улыбается, он серьезен. – Мы едим чужую еду, заставляем других людей нам помогать. И я более злой, чем ты, потому что моя инвалидность тяжелее.

Ця книга дозволяє поглянути на суспільство під іншим кутом. Побачити ідеологію "людина людині вовк" зсередини (насправді, дуже страшно читати, як людина, яка не може рухатись, підводить ідеологічну базу під те, чому до них погано ставляться).

 Какую пользу эти обездвиженные хроники приносят обществу? Никакой. Они лишние; и еще зэки лишние. Если и тех и других поубивать, в стране больше еды останется для полезных членов общества. Обществу нужны здоровые люди, а не депрессивные уроды, да еще и со склонностью к агрессии.

Продовжую читати цю книгу. Нова порція цікавих спостережень.
***
Силове придушення мирних спротивів підвищує рівень їх підтримки населенням і збільшує імовірність перемоги (це для любителів давити мирні протести танками). Для силових спротивів такої реакції не спостерігається.
***
Мирні рухи мають кращі шанси залучитись міжнародною дипломатичною підтримкою.
Мирні рухи на 70% частіше за збройні отримували підтримку у вигляді санкцій проти режиму.
Але насильницькі протестні кампанії мають на 40% кращі шанси отримати матеріальну допомогу від закордонних спонсорів. Щоправда, закордонна допомога є палицею на два кінці тому, що вона може знищити стимули повстанців адекватно ставитись до цивільного населення. Ті повстанські рухи, що спираються на фінансову допомогу місцевого населення, частіше ставляться до нього з повагою.
***
Дуже важливим фактором, що впливає на успішність повстання, є гнучкість опозиції і вміння застосовувати різні тактики. Тактики можна розділити на концентрацію (демонстрації) та розпорошення (бойкоти, стукання каструлями, роздавання листівок, страйки, саботаж).
***
Мирні протести (як і збройні) найчастіше зароджуються в авторитарних режимах.
***
Частота виникнення мирних рухів опору не залежить від того, чи є держава сильною, чи слабкою.
***
Сепаратистські рухи опору мають найнижчу результативність серед усіх їх видів.
***
Мирні протести є ефективними в усіх частинах світу. Найбільш результативними вони є в колишньому СРСР та Америці. Збройні рухи найбільш успішні в Африці, найменш - в колишньому СРСР та на Середньому Сході. В Азії та на Середньому Сході рухи опору взагалі мають менші шанси на успіх порівняно з іншими регіонами.

Дещо оффтоп: наявність ядерної зброї є не причиною конфлікту, а симптомом, що свідчить про загрозу з боку оточення.

Я недавно вперше прочитала сільські оповідання Буніна.
Імхо, російська література, яка писала в той час про село і взагалі не про аристократів - страшенно депресивна. І Бунін не виняток. Все погано, всі спиваються і так далі.
Єдиний виняток серед відомих мені російських письменників - це Лєсков. Він багато писав про селян, міщан, купців і у нього все не так депресивно.

А ще у Лєскова є повість (чи оповідання) "Загон", де він пише, як прості росіяни противляться всьому новому. Актуально і зараз.

Наконец О'Рурк нарушил молчание.
– По-моему, мы так пессимистично настроены из-за усталости, – сказал он. – Вполне вероятно, что через несколько дней наплыв беженцев прекратится. В любом случае мы не можем нести ответственность за все, что здесь происходит. Мы – всего лишь маленькая группка людей. Мы и так делаем все, что в наших силах. Правда? – он взглянул на меня. Он пытался помочь.
– Да, – ответила я.
– Вот именно, народ. Тема закрыта. Забудем об этом на какое-то время. Перерыв, – сказал Генри.
Но в воздухе все еще чувствовалось напряжение. Я попыталась включиться в общую беседу, но мне совсем не хотелось разговаривать. Да и остальным, наверное, тоже.
– Жаль, что нельзя позвать кого-нибудь из взрослых. – Слова выскочили сами по себе, против моего желания, но, похоже, я попала в точку.
– Мне тоже, честно говоря, – согласилась Шарон.
– И мне, – сказал Генри.
– Я взрослый, но тоже хочу к маме, – сказал ОРурк.
Нам сразу стало лучше.

Це з книги Хелен Філдінг "Причина успіху". Короткий зміст сюжету: табір для біженців десь у Африці, яким керує головна героїня. Герої дізнаються, що у сусідній країні стихійне лихо, люди голодають і незабаром до їхнього табору прийде декілька десятків тисяч дуже голодних біженців. Продуктів у таборі мало. Далі по сюжету головна героїня шукає (великі) кошти та інформаційну підтримку, щоб нагодувати голодних.

Прочитала я этот опус.
Написано очень бойко, в стиле фильмов "экшн", нещадно троллится католическая церковь (что типично для Дэна Брауна). Присутствует страшное взрывчатое вещество (антиматерия), описываются жестокие убийства с пытками. Злые герои представлены жестоким арабом-убийцей и сумасшедшим фанатиком-священником. Также действуют спортивный учёный, в 45 лет бодренько взбирающийся по лесам и могущий победить убийцу, который сворачивает головы своим жертвам и может в одиночку справиться с несколькими людьми сразу. В пару к нему дана шевелюристая женщина-учёный-йогиня, которая также везде бодренько бегает и сражается (при этом она одета в шорты и в топик). Эти герои дополнены тупыми военными, антирелигиозным фанатиком-физиком, беспринципным журналистом и кучей вспомогательных персонажей. Всё это происходит в атмосфере цейтнота, что также добавляет интереса.
И вместе с тем автор допускает кучу мелких огрехов в фактологии. В том издании, которое я читала, к нему подобрался такой же переводчик (если ссылки он же делал).
Приведу примеры "ляпов".
( Много брюзжания )
А вообще троллить католическую церковь очень интересно. Во-первых, она большая, структурированная и у неё есть лидер, так что троллинг выдаст большой резонанс. Во-вторых, сейчас она не очень фанатичная, и, в отличие от троллинга ислама можно не опасаться, что какой-нибудь фанатик тебя найдёт и прибьёт с чувством выполненного долга.
UPD sunny_lioness подсказывает, что пятиугольной плиткой таки можно замостить поверхность (пруфлинк). Но это будут неправильные пятиугольники.
UPD2 Википедия говорит, что камерарием может быть только кардинал. Ещё один ляп.

Книги
А. Чудаков "Ложится тьма на старые ступени"
Дуже цікаві мемуари про життя родини засланців-інтелігентів у Казахстані. Такі характери, такі долі! Цікаві розмірковування автора про те, що було, і що стало.
Г.Г. Маркес "Любов під час чуми"
Теж дуже сподобалася книга. Там і любовна історія гарна і розповідь про сімейне життя (рідка книга, де описується щасливе родинне життя).
Фільми
"Кококо", Росія 2012 рік
Подивилася за наводкою. Перше враження - типовий сюжет з 19 століття, перенесений у наш час (нудьгуюча баринька, що хоче "допомагати", але яка не може чимось довго захоплюватися і тому викидає недоощасливлених людей туди, де їх підібрала). Друге враження: ніби всі духовні цінності лайном обілляли. Я в курсі, що доброчинність може бути і не на користь, що справжня допомога вимагає сил і що навіть найкращі люди інколи не витримують. Але після перегляду фільму мені здалося, що у людей, які не розбираються в доброчинності, може скластися враження, що нікому допомагати не треба, а допомагають тільки трохи хворі на голову люди.
"1000 слів", США
Дивилася теж за наводкою як фільм про духовне зростання. Так, є духовне зростання, сімейні цінності, але якесь воно швидкозаморожене (тобто виглядає як психологічний фаст-фуд). І забувається моментально.
"Пригоди привида" або "Випускний привидів", Іспанія
Іспанці дуже цікаві люди і у них цікаві стосунки зі смертю. Я це кажу до того, що вперше побачила смішну молодіжну комедію на тему смерті і привидів.
Комедія нереально смішна, в американському дусі (брутальний гумор, еротичні сцени).

Я вчора подивилася фільм (книгу я читала декілька років тому) і він мене так вразив, що мені захотілося цим поділитися.
Це рідкісний випадок, коли мені однаково подобаються і книга, і фільм. Напевне, це через те, що автори фільму внесли до сюжету деякі зміни і внаслідок цього змінилися основні думки.

( Про що книга і фільм - під катом спойлери )

У фільмі мені дуже сподобалася гра головних акторів: Едварда Нортона та Наомі Уоттс. Нортон навіть трохи більше (але я його люблю ще з "Бійцівського клубу"). І трохи розчарував актор, що грав Чарлі Таунсенда. Він занадто молодий (у книзі він років на 15 старший за Кіті) і не надто харизматичний, як на мій погляд (мені б там Джордж Клуні більше сподобався).