Все може бути

У Переяславському краєзнавчому музеї мій улюблений музейчик - це музей покинутого села. У цьому музеї представлені фото та деякі речі з сіл, які були відселені після аварії на ЧАЕС. Там є список сіл, карта і багато-багато старих домашніх і робочих фотографій. Школярі, лікарі, творчі колективи, мисливці. Нещодавно я дізналась, що цей музей був створений самими переселенцями, яким хотілося, щоб їхні історії не були забуті. Раз на рік вони приїжджають до цього музею, діляться спогадами, напевно, чи розповідають про життя.
Я сама в якійсь мірі хранителька пам’яті і тому мені подобається, коли люди роблять пам’ятники життю, яке в якийсь момент сильно і безповоротно змінилося.

Я нещодавно прочитала одну статтю, де автор казав, що цінності непотрібні і можна будувати взаємодію зі світом на основі інтересів (посилання не дам, не хочу піарати). Ця стаття мене настільки зачепила, що хочу написати відповідь.
Цінності, якщо вони є, дають стабільність. Того, що інтереси - це таке. Зараз я хочу їсти, потім я їсти не хочу, хочу чогось іншого, потім знову хочу їсти. А цінності залишаються з людиною незалежно від того, чи хоче вона їсти.
У стосунках цінності дають передбачуваність і певні правила гри. А незмінні правила гри допомагають планувати, підтримка правил дає довіру. Якщо цього нема, нема й довіри і побудова стосунків стає дуже важкою.

Інколи ти можеш вмирати із самотності і не знати, що поруч вмирає від самотності інша людина. І все це тому, що цим двом придуркам не вистачає чогось, щоб подзвонити одне одному :) (за мотивами зустрічі з другом)

Ця книга мені нагадала "Дім, в якому..." Маріам Петросян. Обидві ці книги написані на популярну тему "життя чужопланетян очима чужопланетян", тільки замість чужопланетян взяті діти-сироти з особливими потребами в інтернаті (у Петросян) чи метиска-інуїтка в Данії.
Книга читається важко, але потім довго не відпускає. Мова там дуже цікава, сама структура речень і добір слів незвичний, це і важко і захоплююче.
Коли я читала цю книгу, я думала про відчуття "свій-чужий". Про те, як хочеться передати спосіб мислення чужого, пов’язати його зі своїм. На мою, думку, автору це вдалося лише частково. До речі, найсильніше цю непередачу видно в описі сексуальних сцен.
Цікава передача "хімії" між деякими героями, вона аж відчувається, коли читаєш.
А ще мені дуже сподобались данці (принаймні, позитивні). Вони з дуже великою любов’ю описані, навіть якщо автор їх матюкає.

Ліза Сі, Сніжна Квітка та заповітне віяло
Повість американської письменниці з китайським корінням Лізи Сі. Розповідь про життя жінки "середнього класу" у Китаї 19 століття. Бинтування ніг, заміжжя, родинне життя, яке переривається лихами типу епідемії холери або нападу повстанців. У книзі одна з основних тем - дружба між оповідачкою, Лілією та дівчиною на ім'я Сніжна Квітка, а також жіноча мова нушу.
Нідзьо, Непрохана повість
Пам'ятник японської літератури 13 століття. Щоденник з елементами повісті та великою кількістю віршів-танка. За змістом - жахливий жах. Дівчину-підлітка гвалтує колишній імператор з відома і дозволу її батька, який таким чином хоче зробити кар'єру. Батько помирає, не доживши до народження онука. І далі все життя - гарне зовні, але суцільне гвалтування зсередини. Якщо чесно, відхід оповідачки до монастиря мені здався звільненням.
Галина Вдовиченко, Купальниця
Ще одна книга моєї улюбленої Галини Вдовиченко. "Сестра Кері" Драйзера, переведена в новий час та в Україну. Дуже талановита дівчина, яка протягом книги розкриває свій талант і одночасно втрачає кохання чоловіків.
Вероніка Рот, Дивергент
Книга, за якою був знятий одноіменний фільм. Постапокаліптичний світ, динамічна історія, героїня із суперздатностями. Сюжетно нічого особливого, але читається легко. Ще мені сподобалося, як авторка вставила шматки класичного американського протестантизму в книгу.

Я сьогодні думала про те, яким був минулий рік, і зрозуміла, що він був стабільним. Я прожила весь рік на одному місці, пропрацювала на одній роботі. Весь рік ходила на психотерапію, співала в хорі. Повернулась до написання листів дітям у лікарню.
В минулому році я пробувала декілька нових речей, але безрезультатно (якщо не вважати досвід результатом).

Подяки:
Моїй мамі і друзям - за те, що є.
Учасникам хору і хормейстеру - за можливість співати.
Психотерапевту - за підтримку (хоч і за гроші).
Саші - за те, що витяг мене до Тезе.

А новий рік я зустріла у Іспанії на релігійних зборах.

Подумала, що хочу жити в такому місці, де б влітку було не дуже спекотно і йшли дощі, а взимку щоб було сонце і дні не дуже короткі. Цікаво, таке місце взагалі існує, чи треба переїжджати на зиму і на літо?

Як зазначає сама авторка, книга завдячує своїм існуванням жіночому визвольному руху.
Книга написана на важку тему - про насильство. Як відзначає авторка, першим бажанням щодо знущання є бажання викинути його зі свідомості. Питання насильства і його впливу на жертв дуже важке і містить в собі протиріччя між бажанням викинути травму зі свідомості та прагненням розповісти про неї вголос. За думкою авторки, проговорення травми є необхідною передумовою до видужання.
Книга складається з передмови, двох основних частин та післямови.
Перша частина книги присвячена травматичним розладам.
У першому розділі розглядається історія вивчення психологічної травми. Вперше психологічна травма потрапила до уваги дослідників при вивченні так званої "жіночої істерії".Перші дослідження були зроблені Шарко, Жане, Броєром та Фройдом. Тоді вперше прозвучала думка про зв’язок наслідків сексуального зловживання у родині і проявів психологічної травми у більш дорослому віці. На той час тема можливості сексуального зловживання дітьми була табуйованою, тому дослідники відмовились від дослідження тематики травми.
Наступний виток інтересу до теми психологічної травми відбувався після 1 та 2 Світових воєн. Це було пов’язано з великою кількістю випадків воєнних травматичних неврозів. Через декілька років після закінчення обох воєн дослідження були згорнуті.
Наступного разу до теми психологічної травми повернулись у США наприкінці 60-х років. Це було пов’язано одразу з двома явищами: війною у В’єтнамі і розвитком феміністичного руху. Саме в цей час вперше почали обговорювати сімейне насильство, згвалтування, сексуальне насильство. Після 1980 року було проведено паралелі між бойовою психологічною травмою та травмою осіб, що пережили згвалтування, насильство у сім’ї або інцест.
Наступні розділи присвячені різним аспектам психологічної травми. Наведу їх назви: "Жах", "Втрата зв’язку", "Неволя", "Насильство над дітьми", "Новий діагноз". У цих розділах сформовано основні симптоми психологічної травми, а саме гіперзбудження, інтрузія (флешбеки та відігравання), констрикція (заціпеніння). У тексті присутні свідчення осіб, постраждалих від насильства (військові, жертви політичних репресій, жертви насильства у родині, в тому числі згвалтовані діти). Глибоко розглядається явище травматичної дисоціації (відщеплення травмованої частини та переведення її у підсвідомість). Розглядається, як насильство може призводити до того, що жертва стає співучасником агресора або втрачає волю до життя.
Друга частина книги присвячена методам допомоги постраждалим від насильства. Авторка пропонує трикрокову методику терапії, яка включає у себе відновлення безпеки, проговорення травми та оплакування, відновлення зв’язків. У окремому розділі розглядається використання групової психотерапії при лікуванні психологічної травми.
У книзі багато різних свідчень, причому авторка розглядає також проблеми, пов’язані з відновленням справедливості (наприклад, якщо жертва подає на гвалтівника до суду).
Сторінка книги на сайті видавництва (там є декілька сторінок для тих, хто хоче скласти своє враження) - http://starylev.com.ua/psyhologichna-travma-ta-shlyah-do-vyduzhannya
Статті з перекладом деяких частин книги - http://lev-chuk.livejournal.com/tag/herman%20judith

Я дуже злюся і водночас сумую, коли бачу внутрішню жіночу мізогінію. Тобто коли жінки поливають брудом інших жінок, розповідають, що вони повинні робити, або намагаються вколоти в суперечках.
З моїх спостережень найбільше її у "жіночних жінок, які всіх люблять" і у тих жінок, які довго були одні, а потім різко і недавно знайшли собі "свого" чоловіка. Можливо, це тому, що зляться всі люди, а позиція "жінки, яка всіх любить" або жінки-одиначки в пошуку передбачає відмову від агресії. Ось вона і накопичується.

Я работаю дома, периодически заглядывая на сайт «Укрправды», чтобы узнать новости. Где-то в половине пятого на сайте появляется заголовок типа «Над Донбассом пропала связь с пассажирским самолётом» (точно не помню). У «Украинской правды» своя система маркировки заголовков. Обычные заголовки обозначаются чёрным цветом, более важные - «жирным», ещё более важные выделяются жирным и окрашиваются в тёмно-красный цвет. Совсем важные заголовки записываются большими буквами тёмно-красного цвета. Через полчаса заголовок становится красным и жирным и гласит «Террористы сбили пассажирский самолёт?». Ещё через полчаса заголовок гласит «ТЕРРОРИСТЫ СБИЛИ ПАССАЖИРСКИЙ ЛАЙНЕР».

Я выхожу на кухню. Только что пришла моя соседка по квартире. Я ей говорю «Над Донбассом террористы сбили пассажирский лайнер» и начинаю плакать. Она не верит мне, говорит, что это неправда.

После работы я еду к посольству Нидерландов. Оно находится ближе, чем посольство Малайзии и прямо на станции метро. Я выхожу и иду. Со мной в ту же сторону идут другие люди. Некоторые несут цветы.

Под посольством стоят люди. Они стоят молча, просто стоят и смотрят. Воздух кажется насыщенным горем. Возле лестницы у входа лежат цветы. Их целая куча. Периодически кто-то подходит и подкладывает ещё. Возле цветов стоят также детские игрушки. По периметру в несколько рядов стоят зажжённые свечи. У меня с собой нет ничего, что я могу положить, поэтому я просто стою. Потом я замечаю мужчину, у которого в руках целый большой пакет свечей-«таблеток». Я беру у него одну свечу, зажигаю её и ставлю с краю.

Я обхожу толпу. Я не знаю, сколько здесь людей. Может быть, сто, может быть, больше. Некоторые пришли парами. Все стоят молча. Одна женщина восклицает «Путин убийца». Ей никто не отвечает, все и дальше стоят молча.

Я стою с ними около получаса, потом ухожу. Когда я ухожу, я вижу, что от метро подходят новые люди.

Фото theinsider, 17 липня 2014 року

Фото espreso.tv, 17 липня 2015 року