Трохи віршів

[deyatinor]

Віслава Шимборська

Жіночий портрет

Мусить бути на вибір.
Змінюватися, щоб тільки нічого не змінилося.
То легко, неможливо, варто спробувати.
Очі має, якщо треба, то сині або сірі,
чорні, веселі, без причини повні сліз.

Спить з ним, як перша з берега, як єдина на світі.
Народить йому четверо дітей, жодної дитини, одне дитя.
Наївна, але найкраще порадить.
Слабка, але підніме.
Не має голови на плечах, то буде її мати.
Читає Ясперса і жіночі журнали.
Не знає, нащо той гвинтик, і збудує міст.
Молода, як завжди молода, все ще молода.
Тримає в руках горобчика зі зламаним крильцем,
власні гроші на тривалу і далеку подорож,
ніж до м’яса, компрес і горілочки чарку.
Куди так біжить, чи не втомлена.
Ні, тільки трошки, дуже, ні, все гаразд.
Або його кохає, або затялася,
Чи так, чи сяк і на милість Божу.

ДІТИ ЕПОХИ

Усі ми діти епохи,
Епоха ж ця — політична.
Усе твоє, усе наше і ваше,
І денні справи, й справи нічні —
Це все політичні справи.

Чи хочеш того, чи не хочеш,
А гени твої політичне мають минуле,
І шкіра твоя політичний відтінок має,
І очі — аспект політичний.
Про що говориш — у тім резонанс,
Про що мовчиш — у тому виразність
Однаково — політична.
Навіть в гай зелений вступиш —
Там на політичній стежці
Йдеш ти кроком політичним.
Вірші аполітичні також політичні.
У небі сяє місяць зовсім не місячний.
Бути чи не бути — ось питання —
Яке питання? — кажи без вагання.
Питання це — політичне.
Не треба навіть людиною бути.
Аби здобути вагу політичну,
Досить бути ропою нафти,
Або пасовиськом, чи, може, вторинною сировиною,
Та хоч би й столом конференції, за форму якого
Сперечаються місяцями.
А тим часом гинуть люди.
Здихають тварини,
Будинки палають.
В пустелі лани обертаються,
Як і в колишні епохи, погаслі
І менш політичні.
http://ukrslovo.org.ua/ukrayina/kultura/ukrayinske-vidlunnya-vislavy-shymborskoyi.html


КІТ У ПОРОЖНІЙ ОСЕЛІ

Померти – так не можна робити котові

Бо що має відчувати кіт у порожній оселі

драпатися на стіни.

Тертися поміж меблями.

Ніщо тут не змінилося

А проте і змінилося

Ніби ніщо не пересунене

А однак і порозсоване.

І вечорами лампа уже не світить.

Чути кроки на сходах,

Але ж це не ті.

Рука, що кладе рибу у мисочку,

також не та, що клала.

Щось тут не починається

у звичний час.

Щось тут не відбувається

як повинно.

Хтось тут був і був,

А потім зник

і знову вперто немає.

До усіх шаф уже заглядав

Усі полички поперебігав

І під килим заглядав

Навіть порушив заборону

І папери усі порозкидав

Що ж ще робити,

Спати і чекати.

Нехай-но він тільки повернеться

Нехай-но він тільки з’явиться

Тоді він відчує

Що з котом так не можна.

Ітиму до нього, але так,

ніби зовсім не до нього

Помалесеньку

На дуже ображених лапах

І ніякісіньких підстрибувань-писків

напочатку.
http://www.ji.lviv.ua/n10texts/szymbor2.htm