(no subject)

Я недавно прочитала книжки Ришарда Капусцінського "Автопортрет репортера". Думала, нецікаво буде. Але виявилось дуже цікаво і повчально. Далі цитати.
***
Той, хто пише про сьогодення, має, натомість, справу із божевільнею, в якій розпочався бунт пацієнтів, спалахнула пожежа, затопило погріб, а ситуація змінюється щоп’ять хвилин.
***
Пишучи, ми завжди стикаємося із загрозою сплющення минулого, розмивання історії, яка є нечувано розмаїтим процесом, що поєднує багато елементів.
***
У пресі, на телебаченні оповідь загалом тяжіє до скорочення. Тоді, коли можеш записати щонайбільше дві сторінки, немає місця на все багатство відтінків. Мусиш зосередити все в одному спостереженні, в одному реченні
***
Нема чогось такого, як об’єктивізм. Об’єктивізм - це питання сумління того, хто пише.
***
Мене цікавило явище, феномен, який полягає в тому, що стара, традиційна культура і цивілізація відкидає спробу накинути їй якийсь інший культурний взірець, взірець прогресу. І це так само універсальне явище.
***
Сьогодні вже не можна уявити собі життя світовох спільноти без медіа. [...] Небезпека полягає в тому, що медіа, які стали потугою, перестали займатися винятково інформацією. Вони поставили собі амбітнішу мету: починають формувати дійсність.
***
Роль телевізійного образу величезна. Проте мусимо усвідомлювати, що образ не викликає рефлексії, тільки впливає на наші емоції.
***
Розвиток медіа поставив перед нами одну з головних проблем етики, а саме: проблему правди та брехні.[...]тільки демократія може обмежити поле дії брехні.
***
Більше за революцію мене цікавить те, що відбувалося перед революцією; більше за фронт - те, що діється за фронтом; більше за війну - те, що відбуватиметься після війни. [...] Культура проявляється більше в щоденному житті, ніж в переворотах, саме тому до неї слід придивитися.
***
Рівень медіа точно віддзеркалює ситуацію в культурі.
***
Медіа в сучасному світі - мов шкільна дошка, яку стирають, записують знову і за мить знову начисто витирають. Цей брак тяглості призводить до того, що минуле стає не історією, а відразу археологією. Усе набуває форми скам’янілості, з якою ми вже не маємо жодного емоційного зв’язку. Це велика слабкість сучасної людини, її велике нещастя: вона не може закоренитися в історії, бо минулі події зникають з її свідомості.
***
нашою проблемою є, мабуть, не так сама кількість даних, як відсутність шансу їх переробити.