Мій шлях до волонтерства
Sep. 12th, 2013 11:05 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
deyatinorВирішила написати про свій шлях до волонтерства. Може, комусь знадобиться.
Якщо говорити про безкорисливу працю, то у мене з дитинства був перед очима наочний приклад - моя хресна мати (і найкраща подруга моєї мами). Це самотня жінка, яка постійно комусь допомагала. Вона знаходила, кому допомогти навіть коли лежала у лікарні після інсульту. Звичайно, багато разів вона розчаровувалася в тих, кому допомагала. Їй сідали на шию, її використовували. Вона ображалася, сумувала, скидала з шиї нахаб і йшла далі. Деякі люди з тих, кому вона допомагала, потім ставали її друзями. Власне, так вона заприязнилася з моєю мамою (вони дружать до сих пір).
Мене в дитинстві часто мучило сумління, що я не така добра, як моя хресна мати.
Від тої ж хресної я дізналася про те, як важливо відпочивати. Зараз моя хресна більшість часу живе з родичами і допомагає глядіти тих, хто потребує її допомоги. Але інколи у неї вривається терпець і вона кидає їх, повертається до себе додому (вона має власну квартиру), усамітнюється там, бавиться з кішкою і спілкується з друзями. Інколи вона скаржиться.
У підлітковому віці у мене було бажання допомагати людям, але я нічого не робила.
Потім я вчилася в університеті, пішла працювати, у мене були різні клопоти і я не думала про допомогу. Інколи я віддавала старі речі в дитбудинок (у моєї хресної родичка працювала в дитбудинку) і все.
Мене обурювало, що в Дніпропетровську вирубають дерева, що на вулицях валяється сміття, але я думала, що нічого не зможу зробити і тому намагалася не помічати нічого такого.
Якось я хотіла піти на громадське прибирання, але в той день мої друзі їхали на шашлик, запросили мене і я поїхала з ними.
Потім я раз почитала в ЖЖ у однієї знайомої, що вона з друзями прибирала сміття біля свого будинку. Я вирішила сама спробувати. Взяла гумові рукавички, пакет і пішля збирати пляшки і кульки на нашому масиві. Позбирала доки пакет наповнився. Це було нелегко і нудно, але після цього мені стало легше і мене стало менше дратувати сміття на вулицях.
Я рідко подаю гроші вбогим на вулицях (бо не впевнена, що для них це не бізнес), але раніше мене постійно мучило сумління.
В 2010 році я почала постійно ходити до церкви. У проповідях часто кажуть про те, що треба допомагати людям. Я це слухала і потроху змінювалась.
Влітку 2010 року були великі лісові пожежі в Росії. Я випадково дізналася про це, читала в інтернеті багато текстів з проханнями допомоги і мені здавалося, що я повинна щось зробити. Мене постійно гризло сумління. В кінці кінців я дізналася про проект "Карта допомоги" і запропонувала свої послуги з пошуку в інтернеті відомостей і додавання їх на карту. Так я вперше стала волонтером. Тепер я знала, що я щось можу (реально дуже мало) і якось заспокоїлася.
Потім пожежі скінчилися і я зрозуміла, що я хочу приймати участь у якомусь волонтерському проекті. І я почала щось шукати.
Я не хотіла просто відправляти кудись гроші, бо я не довіряла цим проханням про допомогу, а не знала, як перевірити. Фондів дуже багато, всі вони збирають гроші, але як бути певною, що ці гроші не підуть у кишеню мошенника?
Потім я переїхала до Києва. Перший час я нічого не шукала. Один раз дала грошей френдесі, яка збиралася поїхати в дитбудинок і передати туди щось. Потім я почала шукати якесь волонтерство.
У мене були вимоги. Я не хотіла просто передавати гроші (бо у мене їх було небагато). І я не могла весь час віддавати на волонтерство. І ще мене лякала відповідальність.
Я читала багато текстів. Про дітей-сиріт, про хворих, про знедолених. Там я знаходила деякі ідеї для себе.
Я знайшла проект, де люди опікувалися дітьми-сиротами, пишучи їм листи (http://www.invisible-children.org/). Одна моя френдеса приймала участь у такому волонтерстві. Але я побоялася. Тому що це проект на багато років і велика відповідальність.
Я знайшла Лікар.Інфонд (http://likarinfund.org) і зареєструвалась там на форумі. Але там треба було постійно моніторити форум, знаходити потреби і писати, що я можу таке зробити. Мені було лінь.
Я дізналася з реклами у метро про громадське прибирання Let's do it! (http://letsdoit.org.ua) Я зареєструвалася там і сходила на прибирання. Три години гребла сміття, зрозуміла, що це дуже нудна справа і що за три години можна назбирати величезну купу сміття. Я вирішила і далі приймати участь у цьому русі, але прибирання були лише раз на рік, а мені хотілося допомагати частіше.
Потім я випадково знайшла на сайті Лікар.Інфонда інформацію про "Ангельську пошту". Цей проект мені сподобався. Тут теж треба було писати листи, можна було писати листи разові. Все це не вимагало багато часу і великих грошових вкладень. Я пішла на збори.
Деякий час я ходила приглядалася, писала разові листи. Потім я взяла першу підопічну. Потім я почала ходити на збори постійно, писати там листи, брати підопічних.
Я отримувала волонтерську розсилку з "Ангельської пошти", там було багато корисних статей на тему волонтерства. Я їх читала. Це розширило моє коло зору.
Я не дуже активний волонтер. Зараз я приймаю мінімальну участь у проекті (маю лише одного постійного підопічного). Можливо, коли я залагоджу питання з роботою і житлом, я візьму більше людей.
Якщо у вас є питання, то задавайте, буду рада відповісти.
Якщо говорити про безкорисливу працю, то у мене з дитинства був перед очима наочний приклад - моя хресна мати (і найкраща подруга моєї мами). Це самотня жінка, яка постійно комусь допомагала. Вона знаходила, кому допомогти навіть коли лежала у лікарні після інсульту. Звичайно, багато разів вона розчаровувалася в тих, кому допомагала. Їй сідали на шию, її використовували. Вона ображалася, сумувала, скидала з шиї нахаб і йшла далі. Деякі люди з тих, кому вона допомагала, потім ставали її друзями. Власне, так вона заприязнилася з моєю мамою (вони дружать до сих пір).
Мене в дитинстві часто мучило сумління, що я не така добра, як моя хресна мати.
Від тої ж хресної я дізналася про те, як важливо відпочивати. Зараз моя хресна більшість часу живе з родичами і допомагає глядіти тих, хто потребує її допомоги. Але інколи у неї вривається терпець і вона кидає їх, повертається до себе додому (вона має власну квартиру), усамітнюється там, бавиться з кішкою і спілкується з друзями. Інколи вона скаржиться.
У підлітковому віці у мене було бажання допомагати людям, але я нічого не робила.
Потім я вчилася в університеті, пішла працювати, у мене були різні клопоти і я не думала про допомогу. Інколи я віддавала старі речі в дитбудинок (у моєї хресної родичка працювала в дитбудинку) і все.
Мене обурювало, що в Дніпропетровську вирубають дерева, що на вулицях валяється сміття, але я думала, що нічого не зможу зробити і тому намагалася не помічати нічого такого.
Якось я хотіла піти на громадське прибирання, але в той день мої друзі їхали на шашлик, запросили мене і я поїхала з ними.
Потім я раз почитала в ЖЖ у однієї знайомої, що вона з друзями прибирала сміття біля свого будинку. Я вирішила сама спробувати. Взяла гумові рукавички, пакет і пішля збирати пляшки і кульки на нашому масиві. Позбирала доки пакет наповнився. Це було нелегко і нудно, але після цього мені стало легше і мене стало менше дратувати сміття на вулицях.
Я рідко подаю гроші вбогим на вулицях (бо не впевнена, що для них це не бізнес), але раніше мене постійно мучило сумління.
В 2010 році я почала постійно ходити до церкви. У проповідях часто кажуть про те, що треба допомагати людям. Я це слухала і потроху змінювалась.
Влітку 2010 року були великі лісові пожежі в Росії. Я випадково дізналася про це, читала в інтернеті багато текстів з проханнями допомоги і мені здавалося, що я повинна щось зробити. Мене постійно гризло сумління. В кінці кінців я дізналася про проект "Карта допомоги" і запропонувала свої послуги з пошуку в інтернеті відомостей і додавання їх на карту. Так я вперше стала волонтером. Тепер я знала, що я щось можу (реально дуже мало) і якось заспокоїлася.
Потім пожежі скінчилися і я зрозуміла, що я хочу приймати участь у якомусь волонтерському проекті. І я почала щось шукати.
Я не хотіла просто відправляти кудись гроші, бо я не довіряла цим проханням про допомогу, а не знала, як перевірити. Фондів дуже багато, всі вони збирають гроші, але як бути певною, що ці гроші не підуть у кишеню мошенника?
Потім я переїхала до Києва. Перший час я нічого не шукала. Один раз дала грошей френдесі, яка збиралася поїхати в дитбудинок і передати туди щось. Потім я почала шукати якесь волонтерство.
У мене були вимоги. Я не хотіла просто передавати гроші (бо у мене їх було небагато). І я не могла весь час віддавати на волонтерство. І ще мене лякала відповідальність.
Я читала багато текстів. Про дітей-сиріт, про хворих, про знедолених. Там я знаходила деякі ідеї для себе.
Я знайшла проект, де люди опікувалися дітьми-сиротами, пишучи їм листи (http://www.invisible-children.org/). Одна моя френдеса приймала участь у такому волонтерстві. Але я побоялася. Тому що це проект на багато років і велика відповідальність.
Я знайшла Лікар.Інфонд (http://likarinfund.org) і зареєструвалась там на форумі. Але там треба було постійно моніторити форум, знаходити потреби і писати, що я можу таке зробити. Мені було лінь.
Я дізналася з реклами у метро про громадське прибирання Let's do it! (http://letsdoit.org.ua) Я зареєструвалася там і сходила на прибирання. Три години гребла сміття, зрозуміла, що це дуже нудна справа і що за три години можна назбирати величезну купу сміття. Я вирішила і далі приймати участь у цьому русі, але прибирання були лише раз на рік, а мені хотілося допомагати частіше.
Потім я випадково знайшла на сайті Лікар.Інфонда інформацію про "Ангельську пошту". Цей проект мені сподобався. Тут теж треба було писати листи, можна було писати листи разові. Все це не вимагало багато часу і великих грошових вкладень. Я пішла на збори.
Деякий час я ходила приглядалася, писала разові листи. Потім я взяла першу підопічну. Потім я почала ходити на збори постійно, писати там листи, брати підопічних.
Я отримувала волонтерську розсилку з "Ангельської пошти", там було багато корисних статей на тему волонтерства. Я їх читала. Це розширило моє коло зору.
Я не дуже активний волонтер. Зараз я приймаю мінімальну участь у проекті (маю лише одного постійного підопічного). Можливо, коли я залагоджу питання з роботою і житлом, я візьму більше людей.
Якщо у вас є питання, то задавайте, буду рада відповісти.
