![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Рубен Гальєго, "Я сижу на берегу"
Я колись вже писала про творчість Рубена Гальєго. Вона у нього досить специфічна тому, що він пише в основному про життя інвалідів (або людей з особливими потребами) в дитячих та дорослих інтернатах за часів СРСР (що пов’язано з тим, що у нього складна форма ДЦП і він сам виростав у таких інтернатах).
Форма книги "Я сижу на берегу" - це віньєтка. У книги є невеликі перша і третя частини, де присутні якісь герої, вони ведуть якісь діалоги. Я ці частини пролистувала і зосередилась на другій частині, де автор розповідає про життя в дорослому інтернаті для інвалідів і своїй дружбі з Мішею.
Основних героїв у другій частині два: сам автор і його друг Міша. Періодично в книзі з’являється персонал інтернату, один чи два рази - люди ззовні. А так герої книги постійно залишаються поруч один з одним, ведуть розмови, провадять побут. Як пише автор, Міша був талановитим підприємцем. Хоча у нього зовсім не діяли ноги і майже - руки (у нього була міопатія), він примудрявся вести підпільний бізнес, діставати хороші ліки і деякі корисні речі (наприклад електрочайник).
Книга дуже страшна. І страшна вона не тим, що протягом всієї книги герої ведуть боротьбу за виживання (Міша намагається створити умови, в яких він може вижити, а Рубен постійно пам’ятає, що "поганих" інвалідів переселяють на третій поверх і там вони вмирають з голоду), а тим, як Міша ставиться до себе і до інших. Він постійно демонструє "я сильний, я нікого не потребую емоційно".
Найстрашнішим для мене є розділ "Гвинтики". Там герої вчергове розмовляють про життя і про філософські категорії і Міша каже, що вони - це покидьки, бо вони не можуть працювати у звичайному сенсі цього слова і потребують допомоги інших.
– Дай определение инвалида.
– Инвалид – это тот, кто не может за собой ухаживать и приносить пользу.
– Дай определение доброго и злого человека.
– Добрый – тот, от которого всем хорошо, злой – от которого плохо.
– Тогда мы с тобой злые люди. – Миша не улыбается, он серьезен. – Мы едим чужую еду, заставляем других людей нам помогать. И я более злой, чем ты, потому что моя инвалидность тяжелее.
Ця книга дозволяє поглянути на суспільство під іншим кутом. Побачити ідеологію "людина людині вовк" зсередини (насправді, дуже страшно читати, як людина, яка не може рухатись, підводить ідеологічну базу під те, чому до них погано ставляться).
Какую пользу эти обездвиженные хроники приносят обществу? Никакой. Они лишние; и еще зэки лишние. Если и тех и других поубивать, в стране больше еды останется для полезных членов общества. Обществу нужны здоровые люди, а не депрессивные уроды, да еще и со склонностью к агрессии.
Форма книги "Я сижу на берегу" - це віньєтка. У книги є невеликі перша і третя частини, де присутні якісь герої, вони ведуть якісь діалоги. Я ці частини пролистувала і зосередилась на другій частині, де автор розповідає про життя в дорослому інтернаті для інвалідів і своїй дружбі з Мішею.
Основних героїв у другій частині два: сам автор і його друг Міша. Періодично в книзі з’являється персонал інтернату, один чи два рази - люди ззовні. А так герої книги постійно залишаються поруч один з одним, ведуть розмови, провадять побут. Як пише автор, Міша був талановитим підприємцем. Хоча у нього зовсім не діяли ноги і майже - руки (у нього була міопатія), він примудрявся вести підпільний бізнес, діставати хороші ліки і деякі корисні речі (наприклад електрочайник).
Книга дуже страшна. І страшна вона не тим, що протягом всієї книги герої ведуть боротьбу за виживання (Міша намагається створити умови, в яких він може вижити, а Рубен постійно пам’ятає, що "поганих" інвалідів переселяють на третій поверх і там вони вмирають з голоду), а тим, як Міша ставиться до себе і до інших. Він постійно демонструє "я сильний, я нікого не потребую емоційно".
Найстрашнішим для мене є розділ "Гвинтики". Там герої вчергове розмовляють про життя і про філософські категорії і Міша каже, що вони - це покидьки, бо вони не можуть працювати у звичайному сенсі цього слова і потребують допомоги інших.
– Дай определение инвалида.
– Инвалид – это тот, кто не может за собой ухаживать и приносить пользу.
– Дай определение доброго и злого человека.
– Добрый – тот, от которого всем хорошо, злой – от которого плохо.
– Тогда мы с тобой злые люди. – Миша не улыбается, он серьезен. – Мы едим чужую еду, заставляем других людей нам помогать. И я более злой, чем ты, потому что моя инвалидность тяжелее.
Ця книга дозволяє поглянути на суспільство під іншим кутом. Побачити ідеологію "людина людині вовк" зсередини (насправді, дуже страшно читати, як людина, яка не може рухатись, підводить ідеологічну базу під те, чому до них погано ставляться).
Какую пользу эти обездвиженные хроники приносят обществу? Никакой. Они лишние; и еще зэки лишние. Если и тех и других поубивать, в стране больше еды останется для полезных членов общества. Обществу нужны здоровые люди, а не депрессивные уроды, да еще и со склонностью к агрессии.