deyatinor: (Default)
Ця книга мені нагадала "Дім, в якому..." Маріам Петросян. Обидві ці книги написані на популярну тему "життя чужопланетян очима чужопланетян", тільки замість чужопланетян взяті діти-сироти з особливими потребами в інтернаті (у Петросян) чи метиска-інуїтка в Данії.
Книга читається важко, але потім довго не відпускає. Мова там дуже цікава, сама структура речень і добір слів незвичний, це і важко і захоплююче.
Коли я читала цю книгу, я думала про відчуття "свій-чужий". Про те, як хочеться передати спосіб мислення чужого, пов’язати його зі своїм. На мою, думку, автору це вдалося лише частково. До речі, найсильніше цю непередачу видно в описі сексуальних сцен.
Цікава передача "хімії" між деякими героями, вона аж відчувається, коли читаєш.
А ще мені дуже сподобались данці (принаймні, позитивні). Вони з дуже великою любов’ю описані, навіть якщо автор їх матюкає.
deyatinor: (Default)
Ліза Сі, Сніжна Квітка та заповітне віяло
Повість американської письменниці з китайським корінням Лізи Сі. Розповідь про життя жінки "середнього класу" у Китаї 19 століття. Бинтування ніг, заміжжя, родинне життя, яке переривається лихами типу епідемії холери або нападу повстанців. У книзі одна з основних тем - дружба між оповідачкою, Лілією та дівчиною на ім'я Сніжна Квітка, а також жіноча мова нушу.
Нідзьо, Непрохана повість
Пам'ятник японської літератури 13 століття. Щоденник з елементами повісті та великою кількістю віршів-танка. За змістом - жахливий жах. Дівчину-підлітка гвалтує колишній імператор з відома і дозволу її батька, який таким чином хоче зробити кар'єру. Батько помирає, не доживши до народження онука. І далі все життя - гарне зовні, але суцільне гвалтування зсередини. Якщо чесно, відхід оповідачки до монастиря мені здався звільненням.
Галина Вдовиченко, Купальниця
Ще одна книга моєї улюбленої Галини Вдовиченко. "Сестра Кері" Драйзера, переведена в новий час та в Україну. Дуже талановита дівчина, яка протягом книги розкриває свій талант і одночасно втрачає кохання чоловіків.
Вероніка Рот, Дивергент
Книга, за якою був знятий одноіменний фільм. Постапокаліптичний світ, динамічна історія, героїня із суперздатностями. Сюжетно нічого особливого, але читається легко. Ще мені сподобалося, як авторка вставила шматки класичного американського протестантизму в книгу.
deyatinor: (Default)
Як зазначає сама авторка, книга завдячує своїм існуванням жіночому визвольному руху.
Книга написана на важку тему - про насильство. Як відзначає авторка, першим бажанням щодо знущання є бажання викинути його зі свідомості. Питання насильства і його впливу на жертв дуже важке і містить в собі протиріччя між бажанням викинути травму зі свідомості та прагненням розповісти про неї вголос. За думкою авторки, проговорення травми є необхідною передумовою до видужання.
Книга складається з передмови, двох основних частин та післямови.
Перша частина книги присвячена травматичним розладам.
У першому розділі розглядається історія вивчення психологічної травми. Вперше психологічна травма потрапила до уваги дослідників при вивченні так званої "жіночої істерії".Перші дослідження були зроблені Шарко, Жане, Броєром та Фройдом. Тоді вперше прозвучала думка про зв’язок наслідків сексуального зловживання у родині і проявів психологічної травми у більш дорослому віці. На той час тема можливості сексуального зловживання дітьми була табуйованою, тому дослідники відмовились від дослідження тематики травми.
Наступний виток інтересу до теми психологічної травми відбувався після 1 та 2 Світових воєн. Це було пов’язано з великою кількістю випадків воєнних травматичних неврозів. Через декілька років після закінчення обох воєн дослідження були згорнуті.
Наступного разу до теми психологічної травми повернулись у США наприкінці 60-х років. Це було пов’язано одразу з двома явищами: війною у В’єтнамі і розвитком феміністичного руху. Саме в цей час вперше почали обговорювати сімейне насильство, згвалтування, сексуальне насильство. Після 1980 року було проведено паралелі між бойовою психологічною травмою та травмою осіб, що пережили згвалтування, насильство у сім’ї або інцест.
Наступні розділи присвячені різним аспектам психологічної травми. Наведу їх назви: "Жах", "Втрата зв’язку", "Неволя", "Насильство над дітьми", "Новий діагноз". У цих розділах сформовано основні симптоми психологічної травми, а саме гіперзбудження, інтрузія (флешбеки та відігравання), констрикція (заціпеніння). У тексті присутні свідчення осіб, постраждалих від насильства (військові, жертви політичних репресій, жертви насильства у родині, в тому числі згвалтовані діти). Глибоко розглядається явище травматичної дисоціації (відщеплення травмованої частини та переведення її у підсвідомість). Розглядається, як насильство може призводити до того, що жертва стає співучасником агресора або втрачає волю до життя.
Друга частина книги присвячена методам допомоги постраждалим від насильства. Авторка пропонує трикрокову методику терапії, яка включає у себе відновлення безпеки, проговорення травми та оплакування, відновлення зв’язків. У окремому розділі розглядається використання групової психотерапії при лікуванні психологічної травми.
У книзі багато різних свідчень, причому авторка розглядає також проблеми, пов’язані з відновленням справедливості (наприклад, якщо жертва подає на гвалтівника до суду).
Сторінка книги на сайті видавництва (там є декілька сторінок для тих, хто хоче скласти своє враження) - http://starylev.com.ua/psyhologichna-travma-ta-shlyah-do-vyduzhannya
Статті з перекладом деяких частин книги - http://lev-chuk.livejournal.com/tag/herman%20judith
deyatinor: (Default)
Купила на днях сабж. До того я з творчістю цього автора не була знайома.
Автор - літературний критик та публіцист.
Сама книга являє собою збірку статей на теми культури, написані в період 1990-2010 років.
Книга присвячена українській культурі, в основному її історії, сучасності та взаєминам з російською (імперською, радянською) культурою. Автор розглядає сучасну українську культуру як постколоніальну і відповідно визначає коло її проблем.
Книга читається легко, хоча автор трохи надуживає спеціальною термінологією.

Цитата з книги:
"Небезпека так званого ’здорового глузду’ полягає в тому, що він ґрунтується на певних, переважно неусвідомлених припущеннях і сподіваннях індивіда, котрі видаються йому відбиттям об’єктивних законів природи й суспільних норм, хоч насправді він є носієм певної ідеології, натуралізованої в стереотипних уявленнях про ’нормальність’ (і ’ненормальність’) та у відповідному дискурсі"
deyatinor: (Default)
Я недавно прочитала книжки Ришарда Капусцінського "Автопортрет репортера". Думала, нецікаво буде. Але виявилось дуже цікаво і повчально. Далі цитати.
***
Той, хто пише про сьогодення, має, натомість, справу із божевільнею, в якій розпочався бунт пацієнтів, спалахнула пожежа, затопило погріб, а ситуація змінюється щоп’ять хвилин.
***
Пишучи, ми завжди стикаємося із загрозою сплющення минулого, розмивання історії, яка є нечувано розмаїтим процесом, що поєднує багато елементів.
***
У пресі, на телебаченні оповідь загалом тяжіє до скорочення. Тоді, коли можеш записати щонайбільше дві сторінки, немає місця на все багатство відтінків. Мусиш зосередити все в одному спостереженні, в одному реченні
***
Нема чогось такого, як об’єктивізм. Об’єктивізм - це питання сумління того, хто пише.
***
Мене цікавило явище, феномен, який полягає в тому, що стара, традиційна культура і цивілізація відкидає спробу накинути їй якийсь інший культурний взірець, взірець прогресу. І це так само універсальне явище.
***
Сьогодні вже не можна уявити собі життя світовох спільноти без медіа. [...] Небезпека полягає в тому, що медіа, які стали потугою, перестали займатися винятково інформацією. Вони поставили собі амбітнішу мету: починають формувати дійсність.
***
Роль телевізійного образу величезна. Проте мусимо усвідомлювати, що образ не викликає рефлексії, тільки впливає на наші емоції.
***
Розвиток медіа поставив перед нами одну з головних проблем етики, а саме: проблему правди та брехні.[...]тільки демократія може обмежити поле дії брехні.
***
Більше за революцію мене цікавить те, що відбувалося перед революцією; більше за фронт - те, що діється за фронтом; більше за війну - те, що відбуватиметься після війни. [...] Культура проявляється більше в щоденному житті, ніж в переворотах, саме тому до неї слід придивитися.
***
Рівень медіа точно віддзеркалює ситуацію в культурі.
***
Медіа в сучасному світі - мов шкільна дошка, яку стирають, записують знову і за мить знову начисто витирають. Цей брак тяглості призводить до того, що минуле стає не історією, а відразу археологією. Усе набуває форми скам’янілості, з якою ми вже не маємо жодного емоційного зв’язку. Це велика слабкість сучасної людини, її велике нещастя: вона не може закоренитися в історії, бо минулі події зникають з її свідомості.
***
нашою проблемою є, мабуть, не так сама кількість даних, як відсутність шансу їх переробити.
deyatinor: (Default)
Я собі купила ще пару книжок.
Оксана Кісь "Жінка в традиційній українській культурі: друга половина 19 - початок 20 століття". Це наукова монографія, де досліджується, як жінки жили, які обов’язки і права мали. Розглядається нормативний та позанормовий шлях жінки. Розвінчуються деякі міфи (про матріархат в Україні, про трагічне становище покриток та деякі інші).

Крістіна Бердинських "ЄЛюди: теплі історії з Майдану". Збірка міні-інтерв’ю з простими та не дуже простими майданівцями. Купила її на пам’ять.
Зокрема в цій книзі написано: хто придумав розмальоване піаніно, хто поставив розфарбованого Святого Миколая і вертеп, хто працював на гарячій лінії Євромайдан-SOS, хто допомагав ховати загиблих на Майдані.

Обидві книжки дуже цікаві.
Якщо є якісь питання по книжках - питайте.
deyatinor: (я наблюдаю мир)
Я колись вже писала про творчість Рубена Гальєго. Вона у нього досить специфічна тому, що він пише в основному про життя інвалідів (або людей з особливими потребами) в дитячих та дорослих інтернатах за часів СРСР (що пов’язано з тим, що у нього складна форма ДЦП і він сам виростав у таких інтернатах).
Форма книги "Я сижу на берегу" - це віньєтка. У книги є невеликі перша і третя частини, де присутні якісь герої, вони ведуть якісь діалоги. Я ці частини пролистувала і зосередилась на другій частині, де автор розповідає про життя в дорослому інтернаті для інвалідів і своїй дружбі з Мішею.
Основних героїв у другій частині два: сам автор і його друг Міша. Періодично в книзі з’являється персонал інтернату, один чи два рази - люди ззовні. А так герої книги постійно залишаються поруч один з одним, ведуть розмови, провадять побут. Як пише автор, Міша був талановитим підприємцем. Хоча у нього зовсім не діяли ноги і майже - руки (у нього була міопатія), він примудрявся вести підпільний бізнес, діставати хороші ліки і деякі корисні речі (наприклад електрочайник).
Книга дуже страшна. І страшна вона не тим, що протягом всієї книги герої ведуть боротьбу за виживання (Міша намагається створити умови, в яких він може вижити, а Рубен постійно пам’ятає, що "поганих" інвалідів переселяють на третій поверх і там вони вмирають з голоду), а тим, як Міша ставиться до себе і до інших. Він постійно демонструє "я сильний, я нікого не потребую емоційно".
Найстрашнішим для мене є розділ "Гвинтики". Там герої вчергове розмовляють про життя і про філософські категорії і Міша каже, що вони - це покидьки, бо вони не можуть працювати у звичайному сенсі цього слова і потребують допомоги інших.

– Дай определение инвалида.
– Инвалид – это тот, кто не может за собой ухаживать и приносить пользу.
– Дай определение доброго и злого человека.
– Добрый – тот, от которого всем хорошо, злой – от которого плохо.
– Тогда мы с тобой злые люди. – Миша не улыбается, он серьезен. – Мы едим чужую еду, заставляем других людей нам помогать. И я более злой, чем ты, потому что моя инвалидность тяжелее.


Ця книга дозволяє поглянути на суспільство під іншим кутом. Побачити ідеологію "людина людині вовк" зсередини (насправді, дуже страшно читати, як людина, яка не може рухатись, підводить ідеологічну базу під те, чому до них погано ставляться).

 Какую пользу эти обездвиженные хроники приносят обществу? Никакой. Они лишние; и еще зэки лишние. Если и тех и других поубивать, в стране больше еды останется для полезных членов общества. Обществу нужны здоровые люди, а не депрессивные уроды, да еще и со склонностью к агрессии.
deyatinor: (я наблюдаю мир)
Початок тут і тут.
***
Нема жодних структурних чинників, які б наперед визначали результат мирних рухів.
***
Мирні протести всередині країни роблять її внутрішню політику більш демократичною. Це стосується як вдалих, так і невдалих рухів.
***
Краще дотримання опозицією ненасильницької дисципліни до зміни влади матиме наслідком нижчий ризик насильницьких чисток після її падіння.
***
Участь суспільства у подіях збільшує рівень відповідальності й підзвітності уряду.
***
Збройні протести негативно впливають на демократію. Держава, що пережила успішне збройне повстання, має незначні шанси стати демократичною (хоча є і винятки).
***
У внутрішніх збройних конфліктах найбільше страждають жінки та діти.

Там насправді більше написано і з цифрами, але у мене якось нема сил багато писати. Кому цікаво - запитуйте, доповню пост.
deyatinor: (я наблюдаю мир)
Продовжую читати цю книгу. Нова порція цікавих спостережень.
***
Силове придушення мирних спротивів підвищує рівень їх підтримки населенням і збільшує імовірність перемоги (це для любителів давити мирні протести танками). Для силових спротивів такої реакції не спостерігається.
***
Мирні рухи мають кращі шанси залучитись міжнародною дипломатичною підтримкою.
Мирні рухи на 70% частіше за збройні отримували підтримку у вигляді санкцій проти режиму.
Але насильницькі протестні кампанії мають на 40% кращі шанси отримати матеріальну допомогу від закордонних спонсорів. Щоправда, закордонна допомога є палицею на два кінці тому, що вона може знищити стимули повстанців адекватно ставитись до цивільного населення. Ті повстанські рухи, що спираються на фінансову допомогу місцевого населення, частіше ставляться до нього з повагою.
***
Дуже важливим фактором, що впливає на успішність повстання, є гнучкість опозиції і вміння застосовувати різні тактики. Тактики можна розділити на концентрацію (демонстрації) та розпорошення (бойкоти, стукання каструлями, роздавання листівок, страйки, саботаж).
***
Мирні протести (як і збройні) найчастіше зароджуються в авторитарних режимах.
***
Частота виникнення мирних рухів опору не залежить від того, чи є держава сильною, чи слабкою.
***
Сепаратистські рухи опору мають найнижчу результативність серед усіх їх видів.
***
Мирні протести є ефективними в усіх частинах світу. Найбільш результативними вони є в колишньому СРСР та Америці. Збройні рухи найбільш успішні в Африці, найменш - в колишньому СРСР та на Середньому Сході. В Азії та на Середньому Сході рухи опору взагалі мають менші шанси на успіх порівняно з іншими регіонами.

Дещо оффтоп: наявність ядерної зброї є не причиною конфлікту, а симптомом, що свідчить про загрозу з боку оточення.
deyatinor: (Default)
Зараз читаю книгу з такою назвою. Це наукова монографія, авторки - дві американки. Зараз я читаю другий розділ (всього їх дев’ять).
У книзі авторки доводять, що мирний спротив ефективніший за збройні повстання і досліджують, чому саме. Матеріалом для дослідження є мирні та збройні повстання за період 1900-2006 років.
Приведу деякі цікаві цифри і твердженя.
***
За 1900-2006 роки авторки нарахували 323 повстання, з них 106 мирних.
***
Збільшення відсотка мирних повстань почалося з 30-х років 20 століття, максимум кількості мирних повстань був у 80-х роках (а збройних - у 90-ті).
***
Успішність мирних повстань (тобто повстання досягло своєї мети і протягом 5 років не було відкатів назад) склалає 57 %. Збройних - близько 25%.
***
У збройних протистояннях слабша сторона має шанс перемогти, якщо застосовує непрямі стратегії.
При застосуванні однакових методів перемагає сильніша сторона.
Якщо сильніша сторона застосовує неконвенційні методи (вбивство мирного населення, тортури і т.д.), а слабша - ні, то шанси сильнішої сторони перемогти зменшуються.
***
Основною причиною перемоги мирних протестів є те, що вони є масовими і за рахунок цього можуть втягувати у себе різних людей. Різноманітність учасників протесту збільшує шанси на його успіх.
***
Деякі дослідники вважають що наростання дестабілізації - ключовий показник, що гарантує перемогу протестів.
***
Існування радикального флангу протестувальників може впливати як позитивно, так і негативно.
***
Найменші шанси на перемогу мають протести у тих країнах, які тримаються на іноземних субсидіях, туризмі, доходах від продажу корисних копалин (це може пояснити поразку протестів у Росії).

Якщо хто цікавиться, книгу я купила у книгарні "Є". Авторки - Е. Ченовет, М. Стефан.
http://book-ye.com.ua/shop/index.php?mark=5&productID=13157
Англійська назва книги E. Chenoweth, M. J. Stephan "Why Civil Resistance Works: The Strategic Logic of Nonviolent Conflict". ISBN 978-617-7023-14-1.
deyatinor: (Default)
Я недавно вперше прочитала сільські оповідання Буніна.
Імхо, російська література, яка писала в той час про село і взагалі не про аристократів - страшенно депресивна. І Бунін не виняток. Все погано, всі спиваються і так далі.
Єдиний виняток серед відомих мені російських письменників - це Лєсков. Він багато писав про селян, міщан, купців і у нього все не так депресивно.

А ще у Лєскова є повість (чи оповідання) "Загон", де він пише, як прості росіяни противляться всьому новому. Актуально і зараз.
deyatinor: (ежик)
Я тут натикнулася на в’язничні записки Володимира Буковського "И возвращается ветер". Поки що передивилася десь десяту частину. Дуже багато цікавих спостережень

Цитати:
(про боротьбу за права ув’язнених)
Много лет наблюдал я за этой борьбой, глухой и непонятной для посторонних. Есть у нее свои законы, свои великие даты, победы, битвы и поражения. Свои герои, свои полководцы. Линия фронта в этой войне, как, видимо, и в других войнах, все время движется. Здесь она именуется режимом. Зависит она от готовности зэков идти на крайность из-за одного грамма, сантиметра, градуса или минуты. Ибо, как только ослабевает их оборона, тотчас же с победным кличем бросаются вперед эскадроны с красными погонами или с голубыми петлицами. Прорывают фронт, берут в клещи, ударяют с тыла и горе побежденным! Победителя же никогда не судят, Новому поколению зэков никогда не удастся отвоевать прежних позиций - новое положение они воспримут как нормальное, как исконное, как должное. Они могут десятки раз выиграть свои битвы, но проиграть можно только единожды. Поэтому зэки, объявившие голодовку и снявшие ее, ничего не добившись, проиграли не только свою войну, но и многим будущим поколениям ухудшили жизнь.
***
(про політичних ув’язнених у 70-х роках 20 століття)
У нас же было свое оружие: жалобы, голодовки, упорство и изобретательность. Но главное, без чего никакая изобретательность не спасла бы нас, - это сплоченность и гласность.
***
(влада, покора, непокора)
Но и мы уже далеко не те кролики, что умирали молча и безропотно. Мы поняли великую истину, что не винтовка, не танки, не атомная бомба рождают власть, не на них власть держится. Власть - это покорность, это согласие повиноваться, а потому каждый, отказавшийся повиноваться насилию, уменьшает это насилие ровно на однудвухсотпятидесятимиллионную долю. Мы прошли через участие в правовом движении, прошли хорошую школу в лагерях, мы знаем, какую сокрушительную силу имеет человеческая непокорность.

Цікаво, що буде далі
Книгу я читала тут http://tululu.org/read65766/1/
deyatinor: (я наблюдаю мир)
Наконец О'Рурк нарушил молчание.
– По-моему, мы так пессимистично настроены из-за усталости, – сказал он. – Вполне вероятно, что через несколько дней наплыв беженцев прекратится. В любом случае мы не можем нести ответственность за все, что здесь происходит. Мы – всего лишь маленькая группка людей. Мы и так делаем все, что в наших силах. Правда? – он взглянул на меня. Он пытался помочь.
– Да, – ответила я.
– Вот именно, народ. Тема закрыта. Забудем об этом на какое-то время. Перерыв, – сказал Генри.
Но в воздухе все еще чувствовалось напряжение. Я попыталась включиться в общую беседу, но мне совсем не хотелось разговаривать. Да и остальным, наверное, тоже.
– Жаль, что нельзя позвать кого-нибудь из взрослых. – Слова выскочили сами по себе, против моего желания, но, похоже, я попала в точку.
– Мне тоже, честно говоря, – согласилась Шарон.
– И мне, – сказал Генри.
– Я взрослый, но тоже хочу к маме, – сказал ОРурк.
Нам сразу стало лучше.


Це з книги Хелен Філдінг "Причина успіху". Короткий зміст сюжету: табір для біженців десь у Африці, яким керує головна героїня. Герої дізнаються, що у сусідній країні стихійне лихо, люди голодають і незабаром до їхнього табору прийде декілька десятків тисяч дуже голодних біженців. Продуктів у таборі мало. Далі по сюжету головна героїня шукає (великі) кошти та інформаційну підтримку, щоб нагодувати голодних.
deyatinor: (я наблюдаю мир)
Психологічна книжка на тему духовного (або особистісного) зростання. Дуже протестантська за цінностями (дисципліна, відчуття обов'язку, любов, благодать). Написана віруючим (хоча і не релігійним) психотерапевтом з науковим ставленням до реальності (рідкісне сполучення). Складається з 4-х частин: дисципліна, любов, релігія і благодать. У книзі багато прихованої реклами психотерапії.
У частині "дисципліна" написано, що життя - це черга проблем, які необхідно вирішувати. Для конструктивного переживання болю проблем автор пропонує дисципліну, що складається з чотирьох інструментів: відповідальність, відкладання задоволення, необхідність правдивості і збереження рівноваги між різними видами діяльності.
У розділі про любов погляди Пека перегукуються з поглядами Е. Фромма з книги "Мистецтво любити", хоча подано більше практичних порад. Підхід ще схожий на Чепмена "П'ять мов любові", тільки без мов. Тобто, любов - це не емоція, а вибір; коли любиш - ризикуєш (втратити, зробити вибір невідомого, взяти на себе важкі обов'язки, посваритися). Розповідається, чим відрізняється любов від залежності чи мазохізму.
У частині, присвяченій релігії, розглядаються питання "особистої релігії", духовного зростання і взаємодії релігії і науки. Наведено декілька прикладів психотерапії, де релігійні питання відігравали важливу роль (як негативну, так і позитивну).
Останній розділ присвячений поняттю благодаті (або дива). Тут автор розмірковує над тим, що таке благодать і як вона проявляється у повсякденному житті, зокрема, він постулює, що метою духовного розвитку є уподібнення до Бога. Розглядається проблема зла, подається уявлення автором первородного гріха як присутньої у всіх ліні.
deyatinor: (с биноклем)
Прочитала я этот опус.
Написано очень бойко, в стиле фильмов "экшн", нещадно троллится католическая церковь (что типично для Дэна Брауна). Присутствует страшное взрывчатое вещество (антиматерия), описываются жестокие убийства с пытками. Злые герои представлены жестоким арабом-убийцей и сумасшедшим фанатиком-священником. Также действуют спортивный учёный, в 45 лет бодренько взбирающийся по лесам и могущий победить убийцу, который сворачивает головы своим жертвам и может в одиночку справиться с несколькими людьми сразу. В пару к нему дана шевелюристая женщина-учёный-йогиня, которая также везде бодренько бегает и сражается (при этом она одета в шорты и в топик). Эти герои дополнены тупыми военными, антирелигиозным фанатиком-физиком, беспринципным журналистом и кучей вспомогательных персонажей. Всё это происходит в атмосфере цейтнота, что также добавляет интереса.
И вместе с тем автор допускает кучу мелких огрехов в фактологии. В том издании, которое я читала, к нему подобрался такой же переводчик (если ссылки он же делал).
Приведу примеры "ляпов".
Много брюзжания )
А вообще троллить католическую церковь очень интересно. Во-первых, она большая, структурированная и у неё есть лидер, так что троллинг выдаст большой резонанс. Во-вторых, сейчас она не очень фанатичная, и, в отличие от троллинга ислама можно не опасаться, что какой-нибудь фанатик тебя найдёт и прибьёт с чувством выполненного долга.
UPD [livejournal.com profile] sunny_lioness подсказывает, что пятиугольной плиткой таки можно замостить поверхность (пруфлинк). Но это будут неправильные пятиугольники.
UPD2 Википедия говорит, что камерарием может быть только кардинал. Ещё один ляп.
deyatinor: (Default)
Марія Матіос "Солодка Даруся"
Дуже тяжка книга. Тема зараз модна в деяких колах: про страждання післявоєнної Західної України після входу її до до складу Радянського Союзу. Про злих гебістів та їх жертв. Я плакала, коли читала.

Там спойлер )

Василь Шкляд "Залишенець"
Книга про отамана бандитів (як казали за радянського часу) чи повстанців (як кажуть зараз), що в 20-х роках воював на території Холодного Яру на Черкащині. Чорний Ворон, як звали головного героя - один з останніх отаманів того часу. Як кажуть, йому вдалося перемогти смерть.
Нова книга, яка після видання в 2009 році наробила галасу в деяких колах. Взагалі про цю частину української історії в радянські часи ніколи не згадували, настільки вона не вкладалася в тодішні рамки. Тільки зараз щось згадують, а щось придумують, щоб відкрити для загалу це явище.
Я спостерігла у романі схильність автора до демонізації комуністів. Вони там всі як на підбір страшного вигляду (а позитивні герої навпаки, якщо не красені, то принаймні мають ефектну зовнішність). І взагалі дуже чіткий поділ на "гарних" та "поганих". Хіба що один-два герої з цієї схеми вибиваються. Якраз вони мені були найбільш цікаві. Шкода, що автор їх найгірше зобразив, буквально пару штрихів показав і на цьому все.
deyatinor: (Default)
Книги
А. Чудаков "Ложится тьма на старые ступени"
Дуже цікаві мемуари про життя родини засланців-інтелігентів у Казахстані. Такі характери, такі долі! Цікаві розмірковування автора про те, що було, і що стало.
Г.Г. Маркес "Любов під час чуми"
Теж дуже сподобалася книга. Там і любовна історія гарна і розповідь про сімейне життя (рідка книга, де описується щасливе родинне життя).
Фільми
"Кококо", Росія 2012 рік
Подивилася за наводкою. Перше враження - типовий сюжет з 19 століття, перенесений у наш час (нудьгуюча баринька, що хоче "допомагати", але яка не може чимось довго захоплюватися і тому викидає недоощасливлених людей туди, де їх підібрала). Друге враження: ніби всі духовні цінності лайном обілляли. Я в курсі, що доброчинність може бути і не на користь, що справжня допомога вимагає сил і що навіть найкращі люди інколи не витримують. Але після перегляду фільму мені здалося, що у людей, які не розбираються в доброчинності, може скластися враження, що нікому допомагати не треба, а допомагають тільки трохи хворі на голову люди.
"1000 слів", США
Дивилася теж за наводкою як фільм про духовне зростання. Так, є духовне зростання, сімейні цінності, але якесь воно швидкозаморожене (тобто виглядає як психологічний фаст-фуд). І забувається моментально.
"Пригоди привида" або "Випускний привидів", Іспанія
Іспанці дуже цікаві люди і у них цікаві стосунки зі смертю. Я це кажу до того, що вперше побачила смішну молодіжну комедію на тему смерті і привидів.
Комедія нереально смішна, в американському дусі (брутальний гумор, еротичні сцени).
deyatinor: (ежик)
Роман-пазл, роман, дія якого відбувається одночасно у теперішньому і минулому. Книга про кохання, зраду і смерть. Одна з небагатьох книг, де пишеться про УПА.
За художньою компоновкою книга нагадує "Диво" Загребельного, тільки вона більш містична і має хепі-енд.
Книга читається важко, але дуже затягує. Хоча це художня література, але в ній дуже багато філософських моментів, думок. Стільки закладок на пам'ять з цитатами у мене лише в одній книзі з прочитаних.
Після читання цієї книги мені дещо стало зрозуміліше про галичан, та і про всіх українців.
Що не сподобалося і що я і в собі спостерігаю: намагання відмежуватися від того поганого, що робилося у минулому. Тому герої з сучасності такі ходульні, чорно-білі. Неходульний там лише один герой, КГБіст. А так, всі такі правильні, роблять завжди правильні вчинки, мають бездоганне походження з родин репресованих борців за правду і підпільників-націоналістів. Автор ніби каже нам: ні, це не я, це не ми, ми не такі. Я це і за собою інколи спостерігаю, коли мені хочеться відмежуватися від комуністичних катів.
Мені зрозуміліше тепер, про що казав Солженіцин, кажучи, що всім нам треба розпочати з покаяння. Я думаю, що він мав на увазі, що для того, щоб жити далі і не потрапити до пастки, нам всім необхідно зізнатися в тому, що Голодомор, репресії, борня своїх зі своїми - вони були і це було погано, що наші предки могли мати до цього стосунок як із сторони жертв, так і зі сторони катів. А потім знаміритися більше не нищити інших людей заради ідеї. І, звісно, здійснити акт покути, хоча б і символічний (наприклад, поставивши свічку за покійників чи проговоривши цю задавнену травму).
deyatinor: (я наблюдаю мир)
Я вчора подивилася фільм (книгу я читала декілька років тому) і він мене так вразив, що мені захотілося цим поділитися.
Це рідкісний випадок, коли мені однаково подобаються і книга, і фільм. Напевне, це через те, що автори фільму внесли до сюжету деякі зміни і внаслідок цього змінилися основні думки.

Про що книга і фільм - під катом спойлери )

У фільмі мені дуже сподобалася гра головних акторів: Едварда Нортона та Наомі Уоттс. Нортон навіть трохи більше (але я його люблю ще з "Бійцівського клубу"). І трохи розчарував актор, що грав Чарлі Таунсенда. Він занадто молодий (у книзі він років на 15 старший за Кіті) і не надто харизматичний, як на мій погляд (мені б там Джордж Клуні більше сподобався).

September 2016

S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 11:38 am
Powered by Dreamwidth Studios